Творчість учнів. Зима...

Учениця 5 класу, Кирилова Валерія

ЗИМА

Зима – холодна, весела, дивна пора. Як вона може приносити скільки щастя і смутку одночасно?

Це щаслива пора, коли ніби земля збирається заміж, коли пахне святами, яких ми так довго чекаємо аж цілий рік. Взимку тиша і спокій. Влітку ми часто буваємо на вулиці, працюємо, граємо разом, а взимку більше сидимо в теплих будиночках, п’ємо чай у сімейному затишку.

Зима також сумна пора, бо відлітають пташки, а земля ніби захворіла під білою ковдрою. Але засмучуватись не варто, бо зима одна з найщасливіших пір року. Вона – прекрасна! 

Учениця 5 класу, Шевченко Марія

Зима білосніжна, наче селом володіє снігова королева. У зими є зайчики, що падають з небес і лягають на землю. Усі зайчики стають білим килимом на землі.

Спить земля під ковдрою,

Сплять тварини в нірках,

А зима шумить…

Вітер віє, сніг кружляє,

Діти в школу ходять.

Хто сумує, хто радіє,

А зима все одно прийшла.

Учень 6 класу, Кочій Сергій

Прийшла зима. Земля вкрилася білою ковдрою, дереа вягли пухнасті шапки. На річках з’явилася товста крига. Дітвора катається на санчатах, ліпить снігову бабу.

Незабаром прийдуть новорічні свята, яких всі чекають з нетерпінням. Запах ялинки і мандарин розходиться по кімнаті.

Зима, зима, зима… Дуже красива і найочікуваніша пора року.

Учень 6 класу, Корнєєв Іван

Ось і прийшла довгоочікувана зима. Діти радіють, що прийшла зима, вони вийшли на подвір’я і почали грати у сніжки, кататися на санчатах. Коли замерзає ставок, то діти йдуть кататися на ковзанах.

9 листопада - день української писемності та мови

 9-го листопада  велике свято — День української писемності та мови.

Свято було встановлене указом президента України Леоніда Кучми в 1997 році. А святкуємо ми його на честь українського літописця Нестора — послідовника творців слов’янської писемності Кирила і Мефодія.

Саме з нього, вважають дослідники, і починається писемна українська мова.

Мелодійна, ніжна, солов’їна — не вистачить слів, щоб описати нашу рідну українську мову. Сьогодні нею розмовляють близько 45 мільйонів людей, і вона входить до другого десятка найпоширеніших мов світу.

Українська мова змістом, багатством, глибиною й різноманітністю переживань, відбитих у ній, красою й мелодійністю посідає одне з перших місць серед мов народів світу. Саме вона підтримує свідомість національної єдності українського народу, любов до Батьківщини й пошану до себе.

У нашій школі проходив предметний тиждень з української мови та літератури, в рамках якого було проведено

1. Конкурс знавців української мови "Калиновий цвіт" (5-6 класи).

2. Конкурс читців "Мова рідна, слово рідне" (1-11класи).

Десять порад молодому вчителю

Погано, коли на молодого вчителя дивляться тільки перспективно. Зазвичай згодом він стає більш умілим, самостійним, придбає навички, опанує прийоми, досягне майстерності. Але в той же час він може втратити ту безпосередність і чари молодості, риси, притаманні тільки молодому вчителю, що інколи наближають до нього учнів сильніше, ніж мудрість літнього майстра. Моїм першим учням, напевно, було цікавіше зі мною, ніж нинішнім. У школі обов'язково мають бути молоді вчителі. Без них життя нудне, нецікаве, прісне. Порада перша: не вважай школу місцем, не зовсім гідним застосування твоїх видатних здібностей, місцем, куди тебе як би заслали. Школа не має потреби у твоїй полегкості. Так, вона тебе чекає, і, можна сказати, з розкритими обіймами, вона хоче, щоб ти в ній був, але в неї є достоїнство. І це достоїнство - діти. Тому не треба дивитись на школу спогорда, не треба робити їй послугу. Так що відразу орієнтуйся на школу й саме з нею пов'язуй свої честолюбні мрії. Тим більше що хороший учитель краще посереднього поета чи актора. Справа не в тому, яка професія, а в тому, наскільки вона тобі підходить. А ось у цьому варто розібратись. Але не можна розібратись на бігу. Треба попрацювати з повною віддачею, треба викластись. І для цього треба вважати школу своєю справою, а не чужою, куди ти потрапив випадково. Розібратись - це значить зрозуміти, чи до душі тобі праця вчителя. Ось ти й постарайся зрозуміти, твоя це справа чи дядька. Але не квапся з висновками. Далі вникни в мою другу пораду. Знайди себе, свій образ. Учитель індивідуальний, інакше не може бути й мови про творчість. Це не виключає наслідування, особливо спочатку. Навпаки, придивляйся до майстрів. Бери на озброєння те, що тобі здається твоїм, що тобі до вподоби. Не треба розуміти творчість як винахід пороху. Педагогіка існує стільки, скільки існує світ. Прийоми та знахідки не вмирають із майстром, вони передаються його учням і послідовникам. Але кожний справжній учитель, навіть переймаючи, залишається собою. Як же розпізнати, що в тобі твоє, а що - чуже? Краще тебе самого цього ніхто не знає. Звичайно, треба прислухатись до думок, у тому числі і критичних. Але якщо в тебе не буде внутрішнього відчуття істини, ти будеш не вчитель, а «чого бажаєте?». Це інша крайність, на противагу зарозумілості. І потім, хто сказав, що вчитель створює свій образ раз і назавжди? Маяковський писав про художника Келіне: «Кращий учитель. Твердий. Мінливий». Образ - не схема, а жива особа. У будь-якому випадку він має бути твоїм і він мусить бути живим, а не маскою. Порада третя: не замикайся у своєму вчителюванні. Якщо вчитель - тільки вчитель, це нудно. Грай на гітарі, співай, пиши вірші, грай у волейбол, ходи в гори, збирай марки, бувай у театрі та на виставках. Розширюй коло друзів і знайомих. Спілкуйся з найрізноманітнішими людьми. Люби життя в різних його проявах. Ти повинен бути цікавим дітям, але це не вийде, якщо ти зосередишся тільки на самому собі. Крім обов'язкової програми в тебе, як у майстра-фігуриста, повинна бути чудова довільна програма. І знову ж, треба пам'ятати, що всі прояви особистості індивідуальні. Не треба штучно культивувати в собі якості, що тобі не притаманні. Універсальність не обов'язкова. Не треба писати віршів, якщо в тебе немає здібностей. А найголовніше тебе мусять цікавити люди. Не виключай спілкування зі свого життя. Інакше засохнеш, як зламана гілка. Захопленість, багатобічний інтерес потрібні вчителю не просто так, самі по собі, а у зв'язку з особливістю його професії. Не даремно про вчителя кажуть, що він і швець, і жнець, і на дуді грець. Тому моя четверта порада: пам'ятай про комплексний характер учительської праці. Усе має значення, усе потрібне: й ерудиція, і методика, і позакласна робота, і психологія спілкування, і любов до дітей, і дисципліна. Не треба це розділяти, це все взаємозалежне. І якщо ми говоримо про це окремо, те це чисто умовно. Поміть: будь-яка розповідь про школу, епізод, навіть анекдот має в собі комплекс учительських якостей. Інакше виходить безглуздо, смішно або навіть гірше того - непрофесійно. Ти можеш заперечити, що тобі відомі вчителі, які добре знають свій предмет, але не володіють методикою, або такі, котрі тільки дають уроки, а після дзвінка їх як корова язиком злизала, або такі, в яких діти стоять на головах, а вони репетують на них і ображаються. Так, я теж таких знаю. І раджу тобі пам'ятати, щоб ти таким не був, що вони нещасливі, так само як і їхні учні. Я би з радістю сформулював свою п'яту пораду так: будь щасливим. Правда, це більше схоже на побажання, ніж на пораду. Тоді я скажу так: будь оптимістом! Вір! Жахливо, коли вчитель не бачить нічого хорошого ані в сьогоденні, ані в майбутньому. Створюй плани, нехай іноді нездійсненні, але конструктивні. У житті кожному буває важко й гірко, у кожного трапляється нещастя й горе. І вранці, буває, не хочеться вставати та йти до школи. І навіть діти часом так набридають... Але треба себе переборювати. Життя - це подолання важких і навіть критичних ситуацій. Так, ми іноді йдемо на різного роду компроміси, і це не суперечить тому, що я тільки що сказав. Це апеляція до розуму. Безкомпромісність - це впертість і невміння мислити перспективно. Але мета все одно повинна бути. І не тільки мета уроку, і не стільки мета уроку, скільки мета всього твого вчителювання. Діти не повинні бачити в тобі невдахи. Невдах не люблять. Навіть якщо щось не буде виходити, усіма силами руйнуй можливе враження, що в тебе не виходить узагалі. Усередині в тебе, дорогий мій, повинно бути все чітко й упевнено. Шоста порада може видатись банальною: будь чесним і правдивим. «Подумаєш, - скажеш ти, - я сам це учням щодня кажу». І дарма. Щодня це казати не треба. Сказав один раз, і вистачить. Але так, щоб діти тобі повірили. Діти дуже високо цінують чесність. «Так нечесно», - це вкрай негативна оцінка. Хоча суцільно і всюди вони хитруни та брехуни. Скажу відверто: я теж іноді брешу. Не обманюю принципово, а так... прибріхую для красоти. Порада сьома теж не нова: цінуй гумор у спілкуванні з учнями. Якщо ти сам, як кажуть, не блищиш дотепністю, цінуй гумор в інших. Не бійся смішного, не бійся бути смішним сам: бувають зовсім безневинні й необразливі смішні ситуації. Інша справа, якщо над тобою сміються постійно, якщо ти взагалі смішний - це все!.. Не треба дивитись на гумор, як на прийом. Усе, у тому числі й гумор, повинно бути природно й доречно. Деякі вчителі сердяться, коли діти сміються. Навіть виганяють їх із класу. І дарма. Будь-якою ситуацією на уроці, у тому числі і смішною, учитель має володіти. І якщо вчитель сказав: «Посміялися, і вистачить», клас повинен підкоритись. Треба пам'ятати й те, що сміх може боляче ранити. Він, як казав Маяковський, - грізна зброя. Тому треба знати межу, бути обережним і тактовним. Порада восьма: будь природним, не прикидайся, не намагайся здаватись розумніше та краще, ніж ти є. Даремно: діти тебе все одно розкусять. Часто вчителя порівнюють з актором, і в цьому є свій резон. Але вже якщо ти граєш роль, нехай вона буде твоєю. Грай себе. І не перегравай! Подібність між учителем та актором полягає, можливо, у тому, що і той і інший виходять на аудиторію, на публіку. Якщо між акторами та глядацьким залом не встановлюється невидимий контакт, спектакль провалюється. Так і у класі. Деякі кричать і стукають кулаком по столу, а дітям не страшно. Інші говорять тихо й дивляться вбік, але якесь чаклунство заворожує дітей, і вони не зводять з учителя очей. Це феномен учительського гіпнозу, такого, утім, тендітного, але солодкого. Більше за все я не люблю, коли вчитель на уроці не говорить, а декламує чи виступає. Він - начебто вже й не він, а хтось інший, за його поняттями, краще того, яким він є насправді, а насправді - гірше, тому що штучніше. Він прикидається, і це всім зрозуміло. Тим часом романтики, захоплені вчителі не обов'язково говорять із пафосом. Справжніх крил, що підносять їх над повсякденністю, часом нікому не видно, і зовні людина виглядає зовсім звичайною. Але в цих людях є щось дитяче, вони й поводяться іноді майже як діти. Порада дев'ята виникає з восьмої: не уявляй про себе більше того, що ти є насправді. Знай собі ціну й будь скромним, не втрачаючи достоїнства. Не треба здаватись, треба бути. Не бійся честолюбства і не слухай ханжей і бездарних заздрісників. Але честолюбство мусить бути всередині, демонструвати його непристойно. Честолюбство, усе-таки, відіграє допоміжну роль як стимулятор справи. Головне - справа. Це - твоє кредо, запам'ятай! Ти ж завжди на очах, тим більше в дітей, які все бачать і все зауважують. Від їхнього уважного погляду не вислизає нічого! І ти не думай, що думкою дітей, їхнім ставленням можна зневажати. Тому що вони і є твої головні цінителі та судді, вони, а не начальство, і навіть не твої колеги та друзі. Якщо не марнославство, то що ж повинно бути в основі твого життя та роботи? Твоя громадська позиція. І моя остання, десята порада: знайди її. Я кажу «знайди», але, можливо, вона в тебе вже є, ця позиція. Можливо... Але вона формується, стабілізується та кристалізується у справі. Міркувати про політику, про патріотизм, про інтернаціоналізм усі майстри. Але не поповнюй і так численні ряди «пікейних жилетів». Пам'ятай, що в тебе є діти, і ця позиція потрібна їм. Громадська позиція насамперед - моральна. Запам'ятай: які би прекрасні підручники ми не видавали, які б чудові програми не складали, справжній провідник громадської ідеї - ти. І від тебе залежить, чи дійде ця ідея до розуму й серця учня в цілості та чистоті чи буде так хитромудро перевернена й перекручена, що результат виявиться прямо протилежним. І, нарешті, останнє: не сприймай ці поради як якусь подобу скрижалей чи безапеляційного проголошення непорушних істин. Я не оракул. Абсолютних правил, придатних на всі випадки життя, не знаю. Думай са

До 75-річчя утворення Кіровоградської області.РІДНИЙ КРАЙ КОХАТИ – В ПОЕЗІЇ ПРОСЛАВЛЯТИ (поетичний віночок творів сучасних митців Кіровоградщини для учнів 6-8 класів)

Мета: ознайомити учнів з історією створення Кіровоградської області, зацікавити творчістю талановитих поетів-земляків, розкрити самобутність їх віршів, викликати бажання більше дізнатися про рідний край та людей, які його уславлюють; розвивати вміння виразно читати поетичні твори, сприяти вихованню любові до рідного краю, плекати почуття гордості за наших земляків.

Обладнання: карта Кіровоградщини, ілюстрації та фотографії мальовничих куточків степового краю, портрети поетів-земляків, виставка їх збірок.

Нема без кореня рослини,

А нас, людей, без Батьківщини.

М. Чернявський

Хід уроку

І. Організаційний момент

(Забезпечення емоційної готовності до уроку. «Побажай мені удачі» - в парах, усно).

Учитель. Веселе, галасливе літо вже відшуміло, відцвіло і чарівниця-осінь покликала нас до школи. Ми не зогледілись, як і подорослішали, змужніли, набралися снаги і сили для нових звершень, нових досягнень на ниві шкільної науки.

Сьогодні ми починаємо новий навчальний рік, а в народі кажуть, що починати будь-яку нову справу треба з гарним настроєм. Мені здається, що кожен новий навчальний рік – це, як нова справа, і починати його треба з гарним настроєм. То ж побажайте один одному гарного настрою, удачі, високих оцінок і міцного здоров’я на цілий рік. Я також вам бажаю здоров’я, миру, злагоди, удачі, здійснення всіх бажань і, звичайно ж, нових успіхів у навчанні.

ІІ. Мотивація діяльності. Оголошення теми й мети уроку

1. Актуалізація суб’єктного досвіду й опорних знань.

(Робота з асоціаціями: ключове словосполучення – батьківщина, складання віночка «Моя Батьківщина»).

Учитель. Сьогодні свято, а яке ж свято без пісні? Прошу вас ще трохи відпочити і послухати гарну пісню.

(Звучить пісня про Україну).

Учитель.

- Який настрій викликала у вас пісня?

- Про що вона? (Про рідну землю, про Україну, про Батьківщину).

- А що для вас є батьківщина? Свої відповіді запишіть у серединках ось цих гарних квіточок і передайте мені. Давайте разом складемо віночок думок «Моя Батьківщина».

(Діти називають: Україна, рідна земля, рідна хата, квіти у квітнику, рідне місто, вулиця, річка, що протікає поруч, стежка до школи, рідна школа, запах липи і тополі, тато, мама, сім’я; учитель прикріплює квіти на дошці у формі віночка.)

2. Робота з епіграфом.

Учитель. М. Чернявський сказав:

Нема без кореня рослини,

А нас, людей, без батьківщини.

- Як ви розумієте ці слова?

- Чи згодні з автором?

3. Оголошення теми і мети уроку.

Учитель. Діти, земля, де ти народився, вперше став на ноги і промовив перше слово, назавжди залишається рідною і дорогою, куди б тебе впродовж життя не занесла доля. Кожна людина, ким би вона не стала, де б їй не доводилося працювати, тягнеться серцем до рідного краю, який починається з широкої вулиці в мрійливих липах і тополях, із стежки, що веде до школи, з шкільної лави, з річки, що протікає поруч, зі співу солов’я.

І сьогодні на уроці ми поговоримо про мальовничий куточок нашої славної України – про маленьку нашу батьківщину – Кіровоградщину, попрямуємо її просторами, заглянемо в кожен її незабутній куточок, познайомимося з талановитими людьми, поетами-земляками, і сплетемо віночок любові нашому краю з їхніх неперевершених поетичних рядків, адже
10 січня 2014 року наша область буде святкувати своє 75-ліття.

75 років, діти, для області – це, звичайно ж, пора молодості, однак і за цей порівняно короткий час вона заявила про себе.

- А що ви знаєте про наш край?

III. Опрацювання нового матеріалу

1. Довідка про географічне положення Кіровоградщини.

(Учень та учениця підходять до карти України і карти Кіровоградської області, розповідаючи по черзі, звертаються до карти).

Ведучий 1. Між Дніпром та Південним Бугом із сходу на захід, від лісостепової Черкащини до степової Миколаївщини з півночі на південь, на висоті 108-269 м над рівнем моря на площі 24,6 тис. квадратних кілометрів, у центрі України простягається хвиляста рівнина. Саме тут розташована Кіровоградська область.

Ведучий 2. Кіровоградська область розташована в центральній частині України. Саме тут, в околицях смт Добровеличківки (центрі одноіменного адміністративного району) знаходиться географічний центр нашої держави. Це місце відмічене символічним пам’ятним знаком, встановленим у 1990 році.

Ведучий 1. За розмірами Кіровоградщина посідає 14 місце в Україні. Переважна більшість території області знаходиться на Правобережжі Дніпра, винятком є лише смт Власівка, розташоване на лівому березі. Крайня західна точка області лежить на південний захід від м. Гайворона, східна – на березі Дніпродзержинського водосховища поблизу с. Куцеволівка Онуфріївського району, північна – знаходиться на узбережжі Кременчуцького водосховища, південна – розташована на південь від с. Юр’ївки Бобринецького району. Область простягається із заходу на схід на відстань 335 км, а з півночі на південь – майже на 150 км.

Ведучий 2. Кіровоградська область була утворена 10 січня 1939 року з 12 районів Миколаївської, 10 – Одеської, 5 – Київської, 2 – Дніпропетровської та 2 – Полтавської областей. З того часу її межі неодноразово змінювалися.

Межує Кіровоградщина з шістьма областями – Черкаською на півночі, Полтавською на північному сході, Дніпропетровською на сході, Миколаївською та Одеською на півдні, Вінницькою на заході.

У межах Кіровоградської області виділено 21 адміністративний район і 4 міста обласного значення.

Ведучий 1. Благодатна земля Кіровоградська багата й на талановитих, відомих усьому світові людей. Серед славетних земляків: корифеї українського професійного театру Марко Кропивницький та Іван Карпенко-Карий, його брати – Панас Саксаганський, Микола Садовський, сестра – Марія Садовська-Барілотті, актори Іван Мар’яненко та Гнат Юра, музикант Генріх Нейгауз, видатний педагог Василь Сухомлинський та відомі вчені – ботаніки професори, О.Л. Липа та А.М. Окснер; географ, професор О.М. Маринич; зоолог, професор О.П. Корнєєв.

Ведучий 2. Уславлюють нашу малу Батьківщину поети і прозаїки. Витоки їх творчості – у безмежності духмяного степу, у синій глибині високого неба, а головне, у народній душі, у серці, сповненім любові і пристрасті, у праці, що творить добро і красу.

Кіровоградщина літературна пишається іменами Юрія Яновського, Євгена Маланюка, Володимира Винниченка, Володимира Базилевського, Григорія Гусейнова, Сергія Степняка-Кравчинського, Тереня Масенка, Сави Голованівського, Юрія Олеши та багатьох інших наших земляків, чия любов до рідного краю безмежна.

Учитель. «Степовою перлиною України» нерідко називають Кіровоградщину, розташовану у межиріччі Дніпра і Південного Бугу, на Правобережжі. Обрамлені розкішними лісосмугами неозорі лани золотавої пшениці. Неквапливі тихоплинні ріки і джерела кришталевої води. Крутобокі долини і балки, уквітчані духмяними шавліями, волошками та іншим барвистим різнотрав’ям. Шовкові косиці ковили, пахуче повітря, закучерявлені рясними вербами ставки, що у надвечір’ї хвилюють рибалок сплесками риби. Чепурні села в садках. Невеликі ліси і переліски у долинах річок... Так виглядає мальовнича Кіровоградська земля, що зачаровує красою і дивовижними природними скарбами і надихає поетів на неповторні віршовані рядочки, які вміли «рідний край кохати – в поезії її прославляти»:

Кіровоградщино, як я тебе люблю!

Твої луги, твої степи розлогі,

Річок мрійливих тиху течію,

І хвилі золоті твоїх ланів шовкових.

Тож, давайте серцем і душею доторкнемося до чарівного світу поезії про нашу рідну Кіровоградщину.

2. Виразне читання поезій про Кіровоградщину.

Учитель. Безмежна любов до людей, до рідного краю звучить у поезії Анатолія Петровича Чечеля, який народився в с. Ново-Стародуб Петрівського району.

Учень 1. МОЯ ЗЕМЛЯ Моя земля, Кіровоградський крає, Де пахнуть медом трави край села, Радіє серце, і тобі бажає, Щоб ти з роками кращою була. Лани широкі, сині небосхили, Степи в шовкових хвилях ковили... У цьому краї ми росли й мужніли, Тому до нього серцем приросли. Моя земля, Кіровоградський крає! Пливуть жита у берегах ланів... В твоїх степах мужніє і зростає Славетний рід, плеяда трударів. Моя земля, Кіровоградський краю! В тобі талантів ллється водоспад. Перед тобою голову схиляю, Молюсь за тебе, мій Кіровоград.

Учень 2. КІРОВОГРАДЩИНА МОЯ Кіровоградщина моя! Широкі ниви, хліб в долонях. Тобі цілком належу я, З дитинства до сивин на скронях Кіровоградщина моя! Віддам тобі я спалах серця. Нехай для всіх людей сія, Й луною в душах одізветься. Кіровоградщина моя, У кожній думці, в кожнім слові, Тобі, мій крає, зичу я Цвісти, як мальви світанкові. Кіровоградщина моя! Широкі ниви, стигле жито, Родюча батьківська земля, Де я живу і буду жити!

Учитель. Не можна собі уявити Кіровоградську землю без розлогих степів, зелених лісів і мальовничих сіл, які з великою синівською любов’ю оспівали у своїх віршах Володимир Могилюк, Микола Пироженко, Станіслав Стриженюк, Сава Голованівський.

Учениця 1.

СТЕПОВІ

Степе, – я твоє чадо і гострий твій біль,

Хоч століттями славсь під комонних і піших,

Я виорювавсь вкупі з череп’ям трипіль,

Я випалювавсь глиною пишних опішних.

Я – твоєї Січі непогасла зоря,

Я – вишневі сузір’я твоїх вишиванок,

Вже твої сім вітрів – то луна Кобзаря,

Вже Дніпровий потік – оселедець Богданів.

Степе, я – спадкоємець просторів твоїх,

Затяжких лихоліть і переспівів гожих...

Вже ніхто не злякає моїх солов’їв,

Вже ніхто петриківок моїх не потрощить...

Володимир Могилюк

Учениця 2.

Степи, степи… І зір не обійма. Як розказать вам про любов, не знаю. Ні, тут нема екзотики, нема. Та я її, повірте, й не шукаю. В моїй душі ні крапельки жалю, Що тут не так, як в Африці далекій. Степи... Я по-синівськи їх люблю, До них лечу, як до гнізда лелека.

Люблю степи, як вечір догорить І жито колос обважнілий схилить. В цей час багато вміють говорить Козацькі запечалені могили. Оці степи я ще в дитинства дні За щедрість і за широчіть сподобав. Бо цим вони нагадують мені Широку й щедру душу хлібороба. Микола Пироженко

Учитель. Дорога серцю земля батьків, дідів і прадідів наших. Оспівані в піснях народних квітучі сади, зелені ліси і доли, високі блакитні небеса. Хіба ж є на світі щось краще за рідне село, батьківську хату, за сліпучо-червоний кущ калини під вікном?

Учень 3.

Родовід мені не на заваді – Все своє вертається на круг. Народився я не в Ленінграді, Предок хоч воздвиг Санкт-Петербург.

За свого мене земляк щоб визнав, Я пишаюсь, що б там не було, Що моя Вітчизна і дідизна – У степах загублене село.Скільки літ!

Учень 4.

А хата рідна сниться. Щоб не сталось, ах, товариші, – Те село і є свята столиця Власної держави і душі.

І тому я прагну, щоб нащадок Через сотні літ в мій бік сказав: – Україну він мені у спадок, Мов живу легенду передав.

Станіслав Стриженюк

Учень 5.

ПІСНЯ ПРО ДИТИНСТВО

Понад рідним селом

Хмара віє крилом,

Тане в присмерку поле безкрає.

Знову ніч настає і дитинство моє

Із мандрівки додому вертає.

Через ніч і пітьму

Я вклоняюсь йому

За повернення в пізні хвилини,

За далекий той світ, що з-за пагорбів літ

З ним прийшов до моєї хатини.

Учениця 3.

Де батькова хата - там сонця багато

І терен цвіте навесні.

Там соняхи й мальви, і тато, і мама

Всміхаються радо мені.

Там квітне калина чарівно, дитинно,

І небо зірки нахиля

Над райдужну хату, де батько і мати

Колишуть внучат-журавлят.

І в душі ожива,

Наче радість нова,

І шумує, як стигле колосся,

Тихе щастя в полях,

Де почався мій шлях

І життя молоде почалося.

Подаруй хоч у сні

Милу юність мені,

Давня пісне пори золотої!

У хиилину лиху захисти на шляху

Тихим дзвоном співучої зброї.

Сава Голованівський

Учениця 4.

До рідної хати спішу завітати

І в радісні дні, і в сумні

Там соняхи, й мальви, і тато, і мама

Всміхаються радо мені.

Катерина Горчар

Учениця 5.

ВДОМА

Сміється день, немов дзвінка сопілка,

Він сумніви й сум’яття віджене,

І голубе вікно, й брунатна гілка –

Все привітає радісно мене.

І клен старий: у нього нині свято,

Він стільки років гойдалку беріг...

І бабця - піч , і рушникова хата,

І спогадами клечаний поріг.

Тут рідне все й таке близьке до болю,

І кущ калини, й мальви, і квітки...

Немов з дитинства, з першої любові

Несуть у душу щебіт ластівки.

Потисну батьку бережно правицю,

Погладжу скроні в мами край воріт.

А скроня в батька інеєм сріблиться

А коси в мами – як вишневий цвіт.

Катерина Горчар

Учитель. Якщо уважно поглянути на карту Кіровоградщини, то можна побачити, як майстерно вона вимережана синіми стрічечками. Це життєдайні, невтомні потоки річок, що протікають широкими просторами нашого краю. Синюха, Ятрань, Велика Вись, Інгул та Інгулець, Чорний Ташлик, Тясмин – такі ріки несуть свої води Кіровоградською землею.

- Діти, а чи знаєте ви походження назв цих річок?

Учень. Однією з найромантичніших і чистих річок нашого краю є Синюха, назва якої походить від кольору її води. Синюха утворюється злиттям річок Велика Вись та Тікич і тече Придніпровською височиною на протязі 111 км. Уздовж берегів Синюхи простилаються мальовничі пейзажі, які надихали на поетичні рядки багатьох наших земляків, наприклад, видатного українського письменника Євгена Маланюка:

Що мені телефони, версалі, експреси?

Нащо грім Аргентини? Чудеса Ніагар? —

Сниться синя Синюха і верби над плесом,

Вільний вітер Херсонщини, вітер-дудар.

Учень. Я знаю, що з правого берега у Синюху впадає р. Ятрань, а з лівого – річки Чорний та Сухий Ташлики.

На протязі близько 60 км Ятрань в’ється серед кристалічних відслонень. Співають у нас мелодійну народну пісню – «Там, де Ятрань круто в’ється, з-під каміння б’є вода...»

(Звучить пісня).

Учитель. Завдяки цій пісні Ятрань стала однією з найвідоміших річок Кіровоградщини, і тому її назву носять друкарські машинки, цукерки, заслужений ансамбль танцю, село у Новоархангельському районі, колись так називався кінотеатр у нашому місті.

Учень. Мені тато розповідав, що територією нашої області течуть кілька Ташликів – Чорний, Сухий, Гнилий, Плетений і просто Ташлик. «Ташлик» у перекладі з тюркської означає «ріка серед чорних каменів». Чорний Ташлик має довжину 135 км, він прямує до Синюхи від с. Григорівки Новоукраїнського району скелястою долиною.

Учениця. А я читала, що річка Велика Вись бере початок біля с. Оникієве Маловисківського району і несе свої води територією області протягом близько 60 км. Це – типова рівнинна річка з добре виробленою долиною, її річище досить часто має пороги, а місцями – губиться серед широкої заболоченої заплави у високих заростях очерету. По течії Великої Висі збереглись природні заплавні ландшафти, що охороняються у складі цілої низки заповідних територій і об’єктів як загальнодержавного, так і місцевого значення («Велика Вись», «Карпенків край», «Острів», «Гусиний острів», «Вила»). Ця річка також надихала поетів:

Звідки береш ти соки, Щоб лан золотий колосивсь? Що ж у тобі високе, Вись моя, матінко Вись? Володимир Бровченко

Вись моя, Височко, Висонько, Звідки течеш і куди? З серця мого, моя річенько, Витекла жилкою ти. Михайло Миценко

Учитель. А чи відомо вам, діти, що на просторах нашого краю протікає 438 річок (5558 км), крім того: нараховується 1074 річечок та струмочків загальною довжиною 2595 км, збудовано 2185 ставків і 84 водосховища. Переважають так звані малі річки – водотоки довжиною до 10 км, багато з них навіть не мають назв.

З давніх-давен люди цінували воду, ставилися до неї, так як до безцінного природного дару. Оберігали річки, озера, болота, джерела, складали про них легенди і пісні. Адже вода – це колиска життя.

Учень.

ВИСЬ

Зелена моя колискова, Селище рідне моє З гарною назвою Виска Посеред степу встає. Звідки береш ти соки, Щоб лан золотий колосивсь? Що ж у тобі високе, Вись моя, матінко Вись? В каторзі прадіди наші Голови гордо несли. За це їх поміщик Улашин Під різки валив на ослін. Звивайся, червона пташко, Востаннє щоб пан звеселявсь! Встає, піднімається важко Вись моя, матінка Вись.

Літо в пожовклому рясті Пшеничні сплітає вінки. Тягнуть, аж чорні з нещастя, Ручку косарську жінки. В борону, в плуга, в сівалку З коровами люди впряглись… Такою я взнав тебе змалку, Вись моя, матінко Вись. Знов зацвітають черешні (З податків згинались, було), І по масштабах тутешніх Ти місто уже – не село. І люди не тужать, нівроку, Й будинки веселі звелись. Духом народу висока Вись моя, матінка Вись.

IV. Рефлексія

Учитель. Ось і добіг наш урок до кінця, а ми з вами пройшлися літературними стежками нашого степового краю, доторкнулися серцем і душею до ніжних, щирих рядочків, написаних нашими поетами-земляками, і разом з ними сплели віночок любові своїй рідній землі, своїй Вітчизні. Сподіваюсь, що сьогоднішня розмова надовго залишиться у вашій пам’яті і буде спонукати вас до нових звершень в ім’я свого народу, своєї землі. І завершити наш урок мені б хотілося словами Івана Хоменка, нашого земляка із с. Зелене Петрівського району:

Я тільки колосок на лані, А ти, Вітчизно, лан. Я тільки хвиля в океані, А ти, Вітчизно, океан.

Дубовий жолудь я в долині, А ти, Вітчизно, дуб-краса. Я зірка у небесній сині, А ти Вітчизно, небеса.

Живіть, діти, і робіть так, щоб небеса нашої Вітчизни завжди були чистими, світлими і веселковими.

(Звучить пісня про Кіровоград).

V. Підсумок уроку

Творче завдання.

1. Підготуватися до виразного читання віршів поетів-земляків (на вибір).

2. Скласти власну поезію про рідний край (за бажанням).